Що нам нагадує про Україну, коли ми перетинаємо державний кордон? У Сполучених Штатах – це Ukrainian Village у Нью-Йорку та Меморіал жертвам Голодомору у Вашингтоні. У Канаді – Веґревільська писанка. А у Франції чи інших європейських державах?
Ми маємо давню історію дружби з європейськими країнами, але забуваємо про цей важливий зв’язок. Часто чуємо, що Україна має стати європейською державою, але не враховуємо те, що ми стояли біля витоків Європи. Українці – давня європейська нація, і це те усвідомлення, яке ми маємо передавати своїм дітям, як це робила королева Анна.
«А хто така королева Анна?» – запитаєте ви. Не всі українці знають про неї. У той самий час інший народ шанує її з давніх часів. Цікаво, що саме французи почали відроджувати пам’ять про українську князівну та французьку королеву, яка в ХІ столітті жила поблизу Парижа, у місті Санліс. Французька громада Санліса століттями зберігала пам’ять про королеву Анну, проводячи щорічні молебні за неї. Після відновлення незалежності до них приєдналися й українці. В останні роки проходить також масштабна культурна подія – Дні Анни Київської.
То хто ж така королева Анна та чому нам важливо пам’ятати про неї?
Анна – це онучка Володимира Великого, хрестителя України, дочка Ярослава Мудрого, племінниця перших українських святих Бориса і Гліба. Вона – перша зафіксована в історії емігрантка з України до Західної Європи, яка стала видатною особистістю і зробила значущий внесок у розвиток європейської культури й духовності.
У 1051 році Анна Ярославна одружилася з французьким монархом Генріхом І і стала королевою Франції. З того часу в Європі королеву Анну знали як мудру й освічену правительку, а називали її Анною Київською. Вона володіла грецькою й латиною, вела листування з папою Римським. А підписувалася як Анна Регіна – королева Анна. Її підпис зберігся й до сьогодні. У 1060 році, після смерті короля Генріха, Анна Київська обрала своєю резиденцією французьке місто Санліс, звідки правила Францією, будучи регентом, і де прожила своє життя. Королева Анна отримала чудову освіту у Святій Софії, тому піклувалася про те, щоб її син Філіп зійшов на престол відповідальним та мудрим королем. Тоді ж вона підписувала укази та дарчі грамоти для монастирів і церков. Внески королівського двору в побудову релігійних осередків створили умови для розвитку духовності, культури й освіти у Франції. Одним з таких прикладів є абатство святого Венсана, яке заснувала Анна Київська. Майже через тисячу років, у ХХІ столітті, ця будівля стала джерелом відродження української спадщини у Франції. Зараз там функціонує ліцей. А у 2013 році Українська греко-католицька церква викупила іншу історичну будівлю у місті Санліс, де постали церква святих Бориса і Гліба та Культурний центр Анни Київської. Занурюючись у царину історії, варто зрозуміти: чому так важливо бути присутнім у культурному житті інших країн? Або точніше, не втрачати свою ідентичність серед культурного різноманіття?
Україна може багато запропонувати іншим державам
Франція – країна, де на історії збудовано все. Тут цінують свою культуру й традиції, а також сприймають інших через їхню історію і культуру. Тому Україні важливо відновити історичну пам’ять та розповідати про видатних українців. Для цього й постав Культурний центр Анни Київської.
Більшість країн має неурядові організації, які займаються підтримкою їхньої культури та поширенням цінностей. Культурний центр Анни Київської у Франції відіграє цю роль для України. Коротко кажучи, це платформа, яка працює в ділянці культури та освіти; нас цікавить політика, релігія, література, мистецтво, музика, мода, кухня й не тільки; ми створюємо програми для молоді. Тобто наша місія – показувати світові все найкраще, що є в України. Радує, що центр дуже добре сприймають місцеві жителі, бо ми не хочемо бути Україною для українців у Франції. Навпаки, ми відкриті до інших культур.
Усі держави мають цінності, які вони транслюють світові. Для когось це влада, домінування, слава. Хтось намагається видаватися сильним за рахунок інших. Ми ж відроджуємо цінності, традиції, культуру, які Анна Київська плекала тисячу років тому, – і передаємо в наступне тисячоліття. Це насамперед доброчинність, відповідальність за свої вчинки, прагнення до розвитку й удосконалення. Це діалог зі світом, відкритість, співпраця та примирення. Звучить досить амбітно. Але ми переконані: те, що Культурний центр Анни Київської робить сьогодні, є важливим, справжнім, цілісним і духовним.
Україна може багато запропонувати іншим державам: тисячолітню історію, культурні традиції, архітектуру, мистецтво, красиву природу, кухню, гостинність… І про все це світ знає досить мало. Українці за кордоном часто стикаються з фактом, що мало хто може назвати українського письменника, художника, композитора.
Але ми хочемо змінити цю ситуацію. Наприклад, під час Днів Анни Київської 2018 у центрі уваги була постать Казимира Малевича. Ми провели виставку «Малевич – кольори України», а також презентували франкомовну версію книги «Казимир Малевич, київський період 1928–1930».
Наша роль полягає в тому, щоб через десять років діяльності Культурного центру Анни Київської кожен європеєць, який цікавиться культурою, міг би сказати, що Малевич народився в Києві, що Гоголь був українцем, і знати про те, що існує сучасне українське мистецтво – кіно, література, музика. Українці можуть багато чого привнести в сучасну Європу.
Анна Київська започаткувала франко-українські відносини. Наша роль – їх розвивати. Ярослав Мудрий стояв біля витоків Європи, і ми хочемо, щоб європейці знали про це. Знали, що Україна існує понад тисячу років, як цивілізація, як культура, як духовність, що сучасні українці поділяють загальноєвропейські цінності.
Поки українцям ще не повною мірою вистачає впевненості в собі, поки ще важко відстоювати власну гідність і європейську ідентичність – дочка Ярослава Мудрого ніби закликає нас пригадати про неї, про її історію, відчути цю європейську ДНК, яка закладено в нас, та усвідомити, що від українця до француза насправді дуже близько.
Автор: Віторія Делленжер
Текст опубліковано на порталі Радіо Свобода: https://www.radiosvoboda.org/a/29284047.html