24 квітня розпочалася перша резиденція Центру Анни Київської. Парні резиденції для художників, філософів, істориків, науковців, музикантів, письменників, екологів з з різних країн під патронатом Центру мають на меті створення контенту, який переосмислює і рефлексує важливі для сучасного світу теми.
Учасниками першої резиденції, яка відбувається в єпархіальному домі Паризької єпархії та українському домі в Люрді, стали представники Польщі та України, які разом розмірковуватимуть над темою року “Незручне минуле”. Польщу представляють Ярослав Першко (Jarek Perszko) – скульптор, різьбяр, автор чисельних інсталяцій на перформенсів та Кшиштоф Чижевскі (Krzysztof Czyżewski) – практик ідей, автор, поет, есеїст, один із засновників Центру «Пограниччя — мистецтв, культур, народів”, Україну – історик Ярослав Грицак та митець Володимир Кауфман.
“Світ будують люди, саме вони є рушіями історії. Два українці і два поляки працюватимуть пліч-о-пліч у прямому, не віртуальному спілкуванні в Парижі і Люрді, аби запропонувати ідеї розвитку Європи і України як її складової. Що нам залишилось з попередніх віків? Підпис Анни Київської чи вислів Сократа. Я впевнена що проект резиденцій матиме позитивний слід у нашій історії”, – так пояснила важливість формату творчих резиденцій та особливість першої керівник Центру Вікторія Делленжер.
Для учасників резиденція є нагодою бути разом і працювати над спільними та особистими проектами.
Кшиштоф Чижевскі
“Сумую за розмовами, що стосуються справді важливого. Зазвичай на такі розмови не маємо часу. Або його дуже мало. Те, що мене привабило, що ми маємо два тижні, щоб нашу розмову про головне розвинути і саме її я найбільше очікую. Маємо колег і відповідне місце. Ми не мусимо все знати на початку, а маємо час, щоб кожного дня розвивати. Цього мені бракує у звичному життя, бо часто приїжджаємо на якусь панельну дискусію, маємо 2-3 години і все. Кінець розмови. Під час резиденції маємо два тижні, і це є щось незвичне. Будемо говорити про найважливіші для нас речі, не про те, що вже знаємо, і в чому впевнені, а про те, чого не знаємо, що є питанням майбутнього тієї Європи, яка перед нами. До такої розмови небезпечно підходити з настановою, що ми вже щось знаємо. Не очікую від колег обміну інформацією, але чесної зустрічі, постановки питань, на які ще не маємо відповіді і які можуть нас, наші справи в мистецтві і в практиці, надихати”.
Ярослав Грицак
“Я хочу закінчити книжку - коротку, але глобальну історію України. Якраз працюю над заключними розділами - про ХХ століття з особливим наголосом на масовому насильстві, якого зазнала Україна у 1914-1948, і як це продовжує впливати на нас надалі. Чекаю на інспірацію у своїй праці над цією книжкою від владики, Влодка, Кшиштофа та всього товариства”.